Вчені презентували книгу «Урочище, колонія і село Шабо: археолого-історіографічні нотатки»
Чимало сторінок історії села Шабо і колонії Шабо, яка напевно знаходилась саме на місці аулу Шабаг, ще не написано, а решту можна і необхідно уточнювати і навіть кардинально переписувати. В цьому впевнені автори монографії «Урочище, колонія і село Шабо: археолого-історіографічні нотатки», яка днями побачила світ в Одесі, історики Ігор Сапожников та Володимир Левчук.
Матеріали для написання цієї книги, за зізнанням авторів, накопичувалися протягом майже десяти років, так би мовити про запас. Зібрані з різних джерел факти, раритетні статті й книги, різньоманітні старі карти можна було використати у різних форматах та програмах.
Спочатку книгу уявляли як збірку джерел з археології та історії Тіри – Білгорода – Аккермана з околицями. У 2020-2021 роках, у зв’язку з переговорами про видання монографії до 200-річчя колонії Шабо, тема почала звужуватися, але проект не розпочався через занадто спрощене бачення замовника.
«На початку цього року видання будь-яких краєзнавчих книг раптом виявилось не на часі, але через три місяці бойових дій ми вирішили – зараз або ніколи!», – пишуть у передмові до видання автори.
Кажуть, взявшись до роботи, усвідомили, що історія швейцарсько-німецької колонії Шабо досить повно висвітлена у низці монографій і безлічі статей, тому внести до неї щось принципово нове буде важко. Але ця, хоча й дійсно яскрава, сторінка недавньої історії є лише складовою частиною значно тривалішого минулого великого сучасного українського села, в якому своє місце мали і мають молдовани, турки, вірмени, росіяни, євреї тощо.
Крім того, майже невідомими або недостатньо дослідженими на сьогодні залишаються такі теми, як географія та археологія унікальних урочищ – піщаних кучугур, берегів лиманів та степи, в яких, окрім місцевого населення, протягом певного часу мешкали колоністи.
Саме на цих наукових темах і аспектах Ігор Сапожников та Володимир Левчук і зосередили свою увагу. І вже на самому початку досліджень зробили «відкриття»: село Шабо, як частина інших міст і містечок Північно-Західного Причорномор’я (Одеса, Овідіополь та ін.), хворіє на небезпечну і важко виліковну хворобу – невірне датування початків свого існування.
По-перше, відзначення «200-річчя колонії Шабо» саме 10 листопада 2022 року видається доволі спірним, оскільки навіть такі відомі вчені як А. Скальковський, П. Батюшков, О. Дружиніна, М. Бородіна, О. Защук визначали для цієї дати різні роки і проміжки часу з 1810 до 1829 років.
Це доводить вже той факт, що перші переселенці зі Швейцарії (27 осіб на 4 возах з 7 кіньми) спочатку прибули не до Шабо, а до Аккермана, де перезимували у наданих їм приватних помешканнях, 29 жовтня 1822 року. Отже, дата 29 жовтня 1822 аж ніяк не може бути обрана за час заснування не тільки села, а й навіть колонії. Сказане підтверджується і тими фактами, що перші шабські колоністи отримали земельні ділянки лише у березні 1823 р., згідно з рішенням влади від 25 лютого того ж року.
До речі, прибічникам сталої (офіційної) точки зору певною мірою плутає карти і популярна легенда щодо візиту О. Пушкіна 14 грудня 1821 р. в гості до Л. Тардана в Шабо. Тобто, сама подія дійсно мала місце, але Л. Тардан на той час не володів в цьому селі ні помешканням, ні земельною ділянкою, тому, напевно, не міг пригощати поета вином власного виробництва.
По-друге, у поточному році німецька дослідниця Г. Гьотте безапеляційно заявила: «Поселення людей на території Шабо існувало ще у XV–XVI ст.».
«Нам було відомо, що найраніше письмове джерело зі згадкою цього населеного пункту датується кінцем XVIІ ст., та на те воно і дослідження, щоби перевіряти історичні факти, навіть з найдостовірніших джерел», – діляться своїми роздумами автори.
Справа в тому, що, 13 років тому О. Середа сповістив наукову спільноту про наявність джизьє(земельного реєстру) 1694 року, в якому присутня стара назва Шабо, але у вказаному ним додатку до його книги таку згадку знайти не вдалося! Проявивши наполегливість, Ігор Сапожников та Володимир Левчук відкрили інші додатки і в одному з них знайшовся аул A?a?a Ba’a. Але цей реєстр датується іншим часом – 23 вересня 1691 року. Таким чином, історію Шабо вдалося легко подовжити на три роки, але «рекорд» довго не протримався.
В реєстрі 1570 року, наведеному турецьким вченим М. Ферідуном, у переліку «В. Села, що належать Padi?ah Hassіna» знайшовся запис «Asagi Baglar» – «нині Шабо» з авторським визначенням «турецько-татарське село». За даними вченого, у ХVІ ст. в Аккермані, за межами фортеці існувало чотири не мусульманські квартали: єврейський, вірменський, ромський і «Попа Сави», в якому мешкали інші християни – греки, болгари, українці.
Отже, писемна історія Шабо починається наразі на 121 рік раніше, ніж дотепер, але про XV ст. не йдеться, принаймні поки що.
При цьому слід пам’ятати про те, що власне швейцарсько-німецьке минуле селища нараховує на сьогодні близько 120 років (з 1820-х до 1940 рр.), а загальна писемна історія – 450 років. Початок сталої археологічної присутності (не беручи до уваги тисячоліття сивої доісторичної давнини), визначається за знахідками надавньогрецьких поселеннях і в похованнях та становить близько 2400 років.
Тож головне послання цієї книги, на думку авторів, полягає в тому, що багатющому різнобарвному минулому Шабо вже давно затісно в вузьких лещатах так званої «колоністської» концепції.
Презентація книги відбудеться найближчим часом в Одесі та в самому Шабо. Тож чекаємо на презентацію і одразу анонсуємо: в монографії розширені як «традиційні» хронологічні рамки історії села Шабо, так і її географічні кордони. Частина її додатків є бібліографічними раритетами і републікована вперше за 150-180 років. А сама книга по суті є першою і поки що єдиною «енциклопедією» цього славного українського села, в якому й досі живуть прямі нащадки колишніх запорозьких козаків.
