До дня науки: Доктор економічних наук Катерина Танащук про рідний виш
Щорічно у третю суботу травня в нашій країні відзначається День науки. Це професійне свято всіх тих, хто обрав тернистий шлях наукового пошуку й інноваційного розвитку. З нагоди свята студенти-журналісти третього курсу мали нагоду поспілкуватися з проректором з наукової роботи Державного університету інтелектуальних технологій і зв'язку, доктором економічних наук, доцентом Катериною Олександрівною Танащук.
– Катерино Олександрівно, з 2020 року наш Університет існує в новому статусі. Перші роки становлення дуже тяжкі, й все ж можна робити вже певні висновки?
– Протягом 2021-2022 років нам вдалося виправити достатньо помилок, які заважали вирішували питання майбутнього розвитку Університету, налагодити як освітній процес, так і роботу зі студентами, впорядкувати в цілому функціонування закладу, який, як відомо, утворився на базі двох творчих колективів. Це дуже складний шлях, оскільки міцні колективи науковців Одеської державної академії технічного регулювання та якості й Одеської національної академії зв’язку мали згуртуватися в одну команду та почати працювати разом. Складнощі полягали ще в тому, що за кожним викладачем стоять наукові здобутки та пріоритети, які треба було мати на увазі при формуванні нового колективу, але нам вдалося це зробити! Ми змогли впорядкувати відносини і створити нову структуру освітнього процесу.
Наприклад, ще влітку 2021 року до виборів ректора, коли Олександр Аскольдович Назаренко тільки розпочинав роботу в якості виконувача обов’язків ректора, було проведено зустрічі з усіма колективами кафедр. Це тривало три тижні. Тоді ми максимально виявляли здібності наших викладачів, напрями їхньої роботи та спеціалізацію. Упродовж двох місяців утворили нову організаційну структуру не тільки шляхом групування викладачів навколо певної галузі знань і спеціальності, а ще й з огляду на їхні інтереси та пріоритети, вважаю, що ми змогли це зробити. Ми сформували колективи творчих людей, які здатні разом вирішувати складні завдання, зокрема й наукові.
– Раніше існувала така думка, що наші заклади вищої освіти дещо відділені від реальної роботи та від підприємств. Як у нашому виші налагоджена співпраця між наукою та реальним сектором?
– Це дуже тонкий момент. Більшість наших викладачів і студентів прийшли до нас навчатися та згодом працювати за так званими сімейними традиціями. Тобто взагалі існує таке, що 1 вересня викладач запитує першокурсників: «Хто не має жодного зв’язку із зв’язком?» І на потоці піднімаються 1-2 руки. Тобто передусім обирали й обирають наш університет, зважаючи на досвід своїх батьків або близьких, родичів, які вже працювали у сфері зв’язку та комунікацій.
Також сьогодні наші викладачі працюють як консультанти або співробітники безпосередньо у провідних компаніях, насамперед це стосується 12 галузі – «Інженерія програмного забезпечення». На мою думку, це дуже вдале поєднання того, що фахівці, які викладають дисципліни нашим студентам, знають, як працюють компанії, до яких згодом прийдуть працювати наші випускники.
Крім того, наш університет як продовжувач традицій академій, зокрема й академії зв’язку, дуже вдало застосовує свої знання для безпосередньої професійної діяльності виробничого характеру. Ще в 2008 році ми отримали ліцензію на операторську діяльність. Ми забезпечені телефонним зв’язком і доступом до мережі інтернет, який здійснювався виключно силами нашого оператора телекомунікацій. Тут працювали виключно викладачі, співробітники академії зв’язку та наші студенти – бакалаври й магістри. Вони мали змогу проходити практику та виконувати реальні завдання на нашому власному виробництві.
Я дуже рада з того, що на базі підрозділів Університету ми утворили низку науково-дослідних центрів та виробничих лабораторій. На роботу ми взяли молодих студентів, наших магістрів і випускників. Такі команди наразі працюють над вирішенням практичних завдань, які, певна річ, пов’язані з їхньою професійною діяльністю в майбутньому. Наприклад, ви, майбутні журналісти, вже напрацьовуєте досвід під час виробничої практики в Університеті. Окремо варто відзначити наших студентів-програмістів, або, як модно зараз казати, «айтішників» чи «головастиків». Вони вже з першого курсу працюють над реалізацією наших проєктів з електронного документообігу, розробки корисних застосунків для сайтів Університету й інших ресурсів у мережі «Інтернет», розробки програмного забезпечення, яке ми плануємо просувати та продавати виключно на комерційній основі. Тому сьогодні існує такий тандем. З одного боку в нас є операторська діяльність – електронні комунікації та мережі. Вона покриває реалізацію професійних навичок наших студентів у галузях, пов’язаних із класичним навчанням в Університеті. З іншого боку – це утворені підрозділи, які займаються розробкою конкретного програмного забезпечення для інтересів Університету та населення, майбутніх споживачів.
Ще одна ідея, яку ми зараз починаємо розвивати, це – організація виробничих лабораторій, які будуть працювати на сучасному обладнанні транснаціональних корпорацій. Найперше це компанія Huawei. Нещодавно ми взяли участь у всеукраїнській ініціативи «WiFi в укриттях», яка була започаткована Міністерством цифрової трансформації України та Міністерством освіти і науки України, проєкт розгортання/оновлення мережі в Університеті реалізовано Huawei Ukraine за сприяння БО БФ «Фонд освітніх ініціатив». Дуже вдячні за надане обладнання для розгортання бездротової мережі на території вишу. Тобто одразу ж ця мережа стає й місцем, де наші студенти можуть проводити певні експерименти, а також, використовуючи обладнання, досліджувати, як воно працює в реальних умовах. І так отримувати додаткові знання безпосередньою в роботі з пристроями. Також у нас є дуже давні відносини з компанією Bosch. Останній наш прорив – договір з транснаціональною компанією «Актіліті» з Франції. Вони зараз готують до надання нам обладнання для побудови мереж інтернету речей. Це стандарт LoRaWAN, і ми зараз формуємо творчій колектив, у якому братимуть участь фахівці, як з програмування обладнання, так і з розгортання мереж на базі цього стандарту, їхнього управління та експлуатації.
Це дуже важливі для нас завдання, тому що інтернет речей майже в усьому світі визнаний одним з перспективних напрямів розвитку зв’язку або електронних комунікацій.
– Катерино Олександрівно, відомо, що Університету вдалося відкрити декілька спеціалізованих рад з захисту докторських та кандидатських дисертацій?
– Нам вдалося в минулому році не тільки поновити Спецради, які були в Академії зв’язку й в Академії державного регулювання та якості, за професійним напрямом, тобто це наша 17 галузь знань, колишня 15 галузь та 12 галузь знань, додатково створена спецрада за економічними спеціальностями.
Таким чином утворено 3 Спеціалізовані вчені ради з присудження наукового ступеня доктора наук:
– Телекомунікаційні системи та мережі, системи захисту інформації
– Стандартизація, сертифікація та метрологічне забезпечення, прилади та методи вимірювання механічних величин
– Економіка та управління національним господарством та підприємствами (за видами економічної діяльності)
Сподіваємось, що найближчим часом ми зможемо виховувати власних молодих докторів наук та залучати їх до нашої роботи.
Ми бачимо поєднання технічних і економічних спеціальностей як перспективу підготовки фахівців нового класу, які здатні не тільки розумітися на певних технологіях або обладнаннях, але й застосувати ці технології та обладнання, як для розгортання мереж, так і для відстоювання у компаніях комерційної доцільності таких робіт. Тобто впроваджувати нові послуги та здійснювати фахову економічну оцінку й аналіз доцільності використання нових технологій. На сьогоднішній день в цьому є дуже багато проблем: існує чимало компаній, які або вкладають кошти у розвиток мережі, занадто великої для них, або навпаки жодним чином не розвивають ніякі технології, а потім не можуть зрозуміти, чому у компанії падають доходи або чому неможливо управляти персоналом.
Ці питання складні, але ж саме поєднання знань технології та економіки дають таких універсальних бійців, які можуть вирішувати більш складні та більш важливі завдання. Ось така наша мрія. І я сподіваюся, що ми її втілимо у життя.
– Ми говорили про науку, тепер ми поговоримо про те, хто така Катерина Олександрівна Танащук. Адже нашим студентам буде дуже цікаво дізнатися більше про нашого проректора.
– Катерина Олександрівна Танащук – звичайна одеситка, яка в 1993 році вступила до Української державної академії зв’язку, згодом Одеської національної академії зв’язку, згодом Державний університет інтелектуальних технологій і зв’язку. Закінчила виш у 1998 році.
З 1996 року я була головою профспілки студентів, до речі, наймолодшою в Одесі, бо мені на час виборів було 19 років. Після закінчення академії я пішла працювати на кафедру менеджменту та маркетингу. Через рік мене взяли на роботу до науково-дослідної частини в науково-дослідному відділі й доручили займатися міжнародними проєктами.
До 2009 року був певний кар’єрний рух: захистила дисертацію, працювала начальником науково-дослідного відділу, брала участь у реформуванні роботи академії. Тоді було створено науковий холдинг з 4-х науково-дослідних центрів, кожен з них фокусувався на вирішенні певних галузевих завдань – економічного й технічного плану, питань стандартизації та розробки нормативно-правових документів, що дуже важливо в галузі зв’язку.
На той час була проблема переходу від старих стандартів побудови мереж, стандартів з експлуатації обладнання до нових, більш сучасних. І академія зв’язку активно працювали над розробкою цих нормативних документів. За цими стандартами сьогодні будуються мережі зв’язків в Україні, за цими стандартами експлуатуються цифрові системи передавання даних, і це є дуже значним внеском нашого Академії в розвиток не тільки галузі, а й країни.
Крім того, вперше на теренах закладу освіти ми створили центр з проєктуванням мереж зв’язку – НДЦ «Проєкт-Телеком». Нашим центром було спроєктовано більше 2000 км волоконно-оптичних ліній зв’язку, які створювали 6 волоконно-оптичних кілець на всю Україну. Ми працювали в різних регіонах, проєктували мережі, які зараз використовують ПАТ «Укртелеком» й усі оператори та провайдери, які знаходяться у договірних відносинах з цією компанією.
Академія була розробником нормативних документів, пов’язаних з розвитком Укртелекому і впровадженням конкуренції в Україні. Ми працювали з Національною комісією з регулювання зв’язку та з національним оператором поштового зв’язку – Укрпоштою. Наші фахівці розробляли оптимізацію маршрутів і побудову загальної мережі перевезення поштових відправлень в Україні. До речі, українська система індексації (п’ятизначний індекс) – це розробка нашого вишу.
З 2009 року ми з колегами відкрили власну компанію – науково-дослідний центр «Телекомунікації без меж». Вважаю, що ми досягли певних серйозних результатів, оскільки система національної тарифікації та система визначення тарифів на оптових операторських ринках в Україні були нашими розробками. Вони й досі приносять економічний ефект країні, стимулюють розвиток мережі телекомунікації вітчизняних операторів. Сьогодні це називається мережі електронних комунікацій.
У 2019 році я захистила докторську дисертацію. В 2021 році Олександр Аскольдович Назаренко, прийшовши працювати вже в Університет на посаді виконувача обов’язків ректора, запросив мене повернутися у рідний виш та очолити наукову роботу. Я погодилась.
– Яке особисте досягнення в обраній сфері діяльності викликає у Вас найбільшу гордість?
– Напевно, система тарифоутворення, бо це та робота, яка дозволила насамперед з’ясувати для себе, що після закінчення академії зв’язку, а саме економічного факультету, не можна зупинятися, а треба продовжувати навчання. Як економіст я дуже вдячна моїм вчителям, які мене навчали, тренували, ганяли й змушували розбиратися в особливостях технологій зв’язку.
У такий спосіб нам вдалося вирішити комплексно питання тарифоутворення, бо неможливо розібрати його або чисто з технічної точки зору, або чисто з економічної, потрібно тільки комплексне рішення. Взагалі це 15 років мого життя, від початку роботи над даними питаннями й до захисту докторської дисертації.
– Чи є у Вас, можливо, девіз або принцип життя?
– Принципи у мене в житті дуже прості. Вони не є чимось таким новим. По-перше, будь-яка праця має бути гідно оплачена. Взагалі поняття «життя» або «місце в житті» я можу охарактеризувати таким висловом – «Боротися та шукати, знайти й не здаватися». Тобто ніколи не зупинятися на досягнутому, треба йти далі та постійно займатися самоосвітою.
– Як Ви надихаєте колектив на таку плідну працю?
– По-перше, принцип номер 1, той, що будь-яка праця має бути гідно оплачена. По-друге, мені здається, що багато залежить від того, хто є в колективі. І побудова команди та взаємовідносин у колективі передусім залежить від того, як керівник підбирає її особистий склад. Якщо керівник «ледачий», то він почне завжди шукати команду, яка буде працювати так, щоб «не створювати йому проблем». У цьому є дуже багато позитивного. Лінощі у даному випадку – це не те, що керівник не хоче працювати, а те, що він не бажає, щоб у команді були люди, які не можуть працювати один з одним. Керівник ліниться займатися конфліктами, отже він підбирає команду з людей, які не утворюють конфліктів. Він утворює колектив з людей, які бажають вирішувати задачі та будувати щось нове. Це дуже важливий психологічний момент. На цьому етапі ми формуємо особисті психологічні взаємини між людьми вже без якихось посад, бо як тільки ми зібрались у творчий колектив, то втратили свої посади. Творчий колектив не треба надихати, він надихає сам себе. Люди, які до нього приходять працювати, надихають один одного.
– А як Ви на даний момент можете охарактеризувати освітню ситуацію в Університеті?
– Освітня ситуація в Університеті віддзеркалює все те, що відбувається в нашому суспільстві: це і складнощі, пов’язані з тим, що певна кількість наших фахівців знаходяться за межами країни, це певна психологічна напруга, пов’язана з воєнним станом. Кожен з нас відчуває всі події на собі й, певна річ, це відображається в роботі.
Але в ДУІТЗ є міцний кістяк людей, які готові вирішувати будь-які завдання та прийшли сюди працювати, щоб підняти Університет на найвищий рівень і, я не побоюся цього слова, захопити певні ніші. Це наша стратегія. Ми дуже довго її для себе вибудовували: досягти нових або зайняти зовсім інші позиції, ніж ті, до яких нас останні 5 років десь там зараховували. Наприклад, мені дуже не подобається формулювання «регіональний виш» або «регіональний заклад вищої освіти». Ніколи Одеська національна академія зв’язку регіональним вишем не була. Це була академія, яка повністю забезпечувала державу найкращими фахівцями у своїх професійних галузях знань – телекомунікації, радіотехнології, у розвитку та проєктуванні, управлінні мережами, економіці.
Отже, я бачу проблему лише в тому, що в добі тільки 24 години, а не 36, бо сьогодні у нас є бажання, бачення та стратегія для того, щоб робити подальші кроки для просування Університету.
– Починається вступна кампанія. Що б Ви побажали майбутнім вступникам та вже студентам, які навчаються в нашому університеті?
– Боротися та шукати, знайти й не здаватися. На мою думку, це найкраще, що можна робити! Наші вступники у жодному разі не пошкодували, що стали нашими студентами, бо ДУІТЗ – це як раз про перспективи! Також хочу побажати майбутнім вступникам, якщо хтось із них прийде навіть не за покликом серця, а за порадою батьків, щоб, отримавши диплом, вони могли з гордістю сказати: «Можливо, щось я й не розумів, коли вступав до ДУІТЗ, але зараз я точно знаю, що саме те, що мені потрібно, я отримав тут». Це головне!
