Як в Україні можуть знищити молодих науковців: звернення аспірантів щодо законопроєкту про мобілізацію

Українські аспіранти, безперечно, є надважливою частиною національного інтелектуального потенціалу. Завдяки своїм науковим працям, дослідженням та внеску у різні галузі знань, вони стають керівниками наукових відкриттів та драйверами інновацій.

Однак зараз опинилися під ударом нового законопроєкту, який загрожує їхній академічній свободі та можливості продовжувати науковий розвиток.
Рада схвалила у першому читанні законопроєкт під реєстраційним номером 10449, який стосується військової служби, мобілізації та військового обліку. Він має низку положень, які безпосередньо торкнуться аспірантів, та є дискримінаційними та такими, що значно обмежить їхні права.

У тексті відзначають, що не підлягатимуть призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані: здобувачі професіи?ноі? (професіи?но-технічноі?), фаховоі? передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній у частині другій статті 10 Закону України "Про освіту" (крім аспірантів, які здобувають рівень освіти за кошти фізичних або юридичних осіб на умовах контракту), а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Однією з основних проблем нового проєкту закону є позбавлення права на відстрочку лише тим аспірантам, які здобувають вищу освіту за кошти фізичних або юридичних осіб на умовах контракту. Така дискримінаційна норма створює різницю між тими, хто оплачує навчання коштом держави та тими, хто має фінансувати свою освіту самостійно.

Рецесія освіти виявляється в обмеженості бюджетних місць для навчання протягом останніх років. Усе частіше кількість бюджетних місць зменшується, що призводить до того, що значна частина аспірантів залишається без можливості отримати державну фінансову підтримку.

Це стає особливо важливим у контексті нового законопроєкту, який обмежує право на відстрочку від військової служби лише для аспірантів, які самостійно фінансують своє навчання. Такий підхід дискримінує аспірантів, створює штучну різницю між тими, хто має можливість здобувати освіту за кошти держави, та тими, хто змушений фінансувати своє навчання самостійно.

У середньому вартість навчання в аспірантурі становить близько 1,5 тисячі доларів США на рік. В окремих навчальних закладах така вартість перевищує декілька тисяч. До цього також необхідно додати вартість публікацій статей та плати за участі у конференціях.

Відсоток аспірантів, які навчаються за кошти бюджету, складає 5-10 % місць ліцензійного набору. Чому склалася така ситуація – питання риторичне. Що мотивує людину йти до аспірантури, попри високу вартість навчання? Портрет сучасного аспіранта – людина 30+ років, яка прагне розвитку в професійно-науковій сфері, а також хочу зробити власний внесок в розвиток науки. У всьому світі саме інвестиція в науку є найрентабельнішою.

Окрім цього необхідно відзначити, що відповідні положення законопроєкту можуть бути визнані такими, що не відповідають статті 21, 24 Конституції України.

Ще однією серйозною проблемою є порушення принципів конституційності та навіть норм міжнародного права. Адже вбачається факт порушення статті 14 Європейської конвенції з прав людини. Згідно із якою, кожен має рівні права і можливості, а законопроєкт 10449 виступає відвертою порукою нерівності, тобто вирізняє аспірантів за ознакою їхнього джерела фінансування, а не заслуг, навчальних досягнень чи потенціалу. Така практика є неприпустимою в сучасному світі, де рівність та справедливість мають важливе значення.

Окрім цього, така законодавча ініціатива може бути досить негативно сприйнята європейськими партнерами, оскільки, у випадку схвалення зазначеної редакції, відповідні норми можуть бути визнані такими, що не відповідають: статті 2 Договору про Європейський Союз (консолідована версія), статті 20, 21 Хартії основних прав Європейського Союзу.

Ухвалення цього закону буде не лише кроком назад для освіти та науки, а й знищенням ідеалів рівності та справедливості.

Реалізація інноваційних технологій та наукового потенціалу країни
Аспіранти – науковці, які рухають нашу країну вперед у сфері науки та технологій. Саме вони у сучасному світі визначають темпи наукового розвитку та виступають каталізаторами інновацій.

В Україні їхній внесок особливо значущий в умовах повномасштабної війни. Адже сучасні виклики, пов'язані із забезпеченням національної безпеки, вирішенням важливих соціальних, історичних, культурних, економічних та політичних проблем, вимагають ефективних та інноваційних рішень. Аспіранти, які зосереджені на дослідженнях в оборонній сфері, стають справжніми лідерами у вирішенні цих завдань.

Так, наприклад, з 2022 року значно збільшилась кількість досліджень, спрямованих на розробку та створення високоточної техніки для ЗСУ, що відзначається не лише високою ефективністю, але й зменшенням загрози для наших солдатів.

Окрім цього, багато наукових робіт стосуються розробки дронів, кіберзахисту, створення міцніших та легших матеріалів для виробництва броні, забезпечення інноваційних методів та засобів медичної допомоги для використання на полі бою, покращення систем шифрування військових зв'язків.

Опитування аспірантської спільноти показало, що окрім оборонної сфери, все більше дослідників звертають увагу на дослідження:

сфери економіки та менеджменту (створення ефективних стратегій управління економічними, технічними та людськими ресурсами для максимізації потенціалу країни в умовах війни, оптимізація систем логістики для розподілу ресурсів та постачання важливих товарів і послуг),
психології (розробка програм психологічної підтримки осіб, задіяних у військових діях, та їх сімей, вивчення та впровадження методів психологічної реабілітації осіб, які потерпіли внаслідок військових подій, дослідження впливу воєнних дій на ментальне здоров'я та розробка програм зменшення посттравматичного стресу),
юриспруденції (аналіз та вдосконалення норм міжнародного гуманітарного права для захисту цивільного населення та прав військовослужбовців, розробка та модифікація законодавства для ефективного функціонування в умовах військових конфліктів),
історії (дослідження світового досвіду та розробка програмних інструментів формування національної пам’яті та протидії ворожій пропаганді) тощо.
Таким чином вчені не тільки прагнуть покращити інноваційний потенціал наукової спільноти, а й принести реальну користь країні та її громадянам.