Польова робота Одеського музею Голокосту: пам'ять про єврейські містечка
Робота музею — це не тільки проведення екскурсій та освітніх заходів, а й захоплюючі експедиції до колишніх єврейських містечок. Одеський музей Голокосту ділиться результатами своєї польової роботи, присвяченої Голокосту та життю після нього в пам'яті жителів села Круті Подільського району Одеської області.
Цікаву доповідь про історію одного такого містечка приготувала співробітниця музею Ольга Чінена:
"Уявіть собі містечко, де життя текло своїм звичним руслом. Люди працювали, навчались, торгували, господарювали, одружувались, святкували. Одним словом- жили повним життям, не підозрюючи, що дуже скоро ці буденні речі замінять страх, сльози та смерть…
Саме таким містечком було с. Круті, де пліч-о-пліч проживали з другої половини XVIII ст. українці, поляки та євреї, молдовани. Єврейська громада була однією з найбільших національних меншин майже з початку існування поселення. Така тенденція зберігалась до Голокосту. За найближчим до подій Катастрофи переписом 1923 року, єврейське населення становило понад 1024 особи, а загальна кількість мешканців Крутих – 2049 осіб. Як бачите, це майже половина містечка.
До речі, цей топонім зберігся і сьогодні, окреслюючи центральну (єврейську) частину села, хоча євреї вже давно тут не проживають.
Співіснування такої кількості різних культур, зазвичай, не обходилося без непорозумінь з різних причин. Проте, як з’ясується пізніше, це були дрібниці порівняно з тим, що відбувалося під час Голокосту.
Місцеві мешканці досі пам’ятають масові розстріли сотень євреїв-односельчан та мешканців сусідніх сіл: крики, плач та звірства румунів, які не тільки живих не жаліли, а й мертвим спокою не давали. Нацистські підрозділи намагалися знищити не лише євреїв, а й пам’ять про них, пошкодивши єврейські надгробні пам'ятники. Загальна кількість жертв орієнтовно понад 200 осіб, але треба зауважити, що жертв було набагато більше, проте це вже окрема тема для допису.
Після Голокосту єврейське містечко (штетл) перестало існувати, здається людство і досі до кінця не розуміє, що втратило унікальний урбаністичний феномен…
Із завершенням Другої світової війни до Крутих повернулось всього 3 родини з евакуації. Одна з наших респондентів Ганна Петрівна Пазина з теплом згадувала родину Тоби Зильберман, у яких проживала, працюючи по розподілу вчителем англійської мови.
Г.П. Пазина: « Ми дуже мирно жили, вона була дуже акуратна… вона мені готовила їсти коли я перший рік на роботу пошла…потім ми були як рідні… Пригощали нас мацою, запрошували на свята. Вона мені цілий рік доглядала дитину, а нижче жила Поля Мирошник, теж добрі люди були.. вони були дуже дружні.»
Роблячи подібні вилазки історико-етнографічного характеру неодноразово чули теплі, добрі слова у бік євреїв-односельчан, що іде врозріз з тими стереотипами негативного характеру які оточують євреїв століттями.
Спитаєте чому? Відповідь проста та стара як світ- людські вади: заздрість, жадність, злість…нерозуміння природи не таких як ти…
Ну що, друзі, підходимо з вами до завершення нашої розмови. Сьогодні єврейська громада повістю відсутня у селі, єдине, що нагадує про євреїв Крутих - залишки кладовища, єврейські будинки та колективна пам’ять… пам’ять як полум’я свічки, яку треба оберігати навіть від легенького вітерцю змін".
