Стали відомі підсумки засідання Історико-топонімічної комісії

09 листопада 2023 року відбулось чергове засідання Історико-топонімічної комісії при Виконавчому комітеті Одеської міської ради (далі – Комісія). 

Комісією були розроблені та прийняті принципи роботи Історико-топонімічної комісії щодо найменувань топонімічних об’єктів на честь військових:
•    До закінчення війни перейменовувати топонімічні об’єкти міста Одеси тільки на честь загиблих воїнів, які отримали звання «Герой України» або повних кавалерів орденів  «Богдана Хмельницького», «За мужність» та ордену «Княгині Ольги» для жінок  за період, починаючи з лютого 2014 року.  Рішення про перейменування вулиць міста Одеси  на честь загиблих військових, які не мають вищезазначених нагород, а також на честь місцевих військових підрозділів будуть прийматися після Перемоги.
•    Передусім мають розглядатися питання перейменування топонімів на честь героїв, чиї біографії пов’язані з Одесою: народився, навчався або працював і жив у місті тривалий час (не менше 5 років).
•    Пріоритетними при визначенні  вулиць для перейменування необхідно вважати ті, що були тим або іншим чином пов’язані з загиблими героями (жили, навчались, працювали і таке інше).  
•    При розгляді Комісією звернень щодо перейменування вулиць міста на честь героїв перевага надається колективним зверненням, підписаним багатьма особами із значним обґрунтуванням, чому саме пропонується до перейменування зазначений топонімічний об’єкт. 
•    Імена всіх загиблих героїв розміщуються на меморіалі Борцям за Україну у сквері Слави і Волі.

Також члени Комісії розглянули блок питань щодо міських пам’яток монументального мистецтва, які  перебувають на обліку та можуть  підпадати під дію Законів України «Про  засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» та «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії».  

Пам’ятник російському вченому-фізику О.С. Попову  (ск. О. Соловйов, арх. В. Мусаров, 1970 рік). Пам’ятник розташований на вул. Ковальський ріг пров. Лютеранського, біля будівлі Одеського державного університету інтелектуальних технологій і зв’язку. Раніше цей університет мав назву  «Одеська національна академія зв’язку ім. О. Попова».  Одеса завжди була значним науковим хабом, містом вчених і університетів. Олександр Попов (1959-1905) бував в Одесі кілька разів. Так,  на з'їзді залізничних електротехніків та начальників телеграфів в Одесі 17 вересня 1897 року демонстрував «апаратуру бездротового телеграфа». Пізніше, з травня по липень 1901 року, на запрошення Морського міністерства був знову в Одесі, проводив експерименти зі встановлення радіозв'язку на кораблях «Синоп», «Ростислав» та «Георгій Переможець» з Тендрою.
У 1903 році  ним було додатково проведено експеримент по зв'язку між маяком на Тендрівській косі та Одесою. Ім’я науковця, професора Попова не пов’язане з поширенням та глорифікацією російської імперської політики, тому пам’ятник не підпадає під дію вищезазначених Законів.  
З огляду на вищевикладене, Комісія рекомендувала залишити пам’ятник у  Державному реєстрі нерухомих пам’яток, але змінити  в   реєстрі  його назву – «Пам’ятник вченому-фізику О. Попову». 

Пам’ятник Толстому Л.М. – російському письменнику (ск. М. Нарузецький, О. Князик, арх. І. Безчастнов). Пам’ятник розташований  на площі Льва Толстого.  Було запропоновано визнати пам’ятник таким, що втратив цінність та предмет охорони з точки зору  сучасних актуальних подій. Пам’ятник був встановлений до 50-ліття жовтневої революції, про що зазначено на його тильній стороні. Комісією рекомендовано унормувати написи на пам’ятнику та прибрати його з публічного простору перенесенням до музейного простору минулого, який буде створено.
До перенесення пам’ятника  розглянути можливість укрити його в захисний короб. 

Пам’ятник «Олександрівська колона» (арх. О. Бруні), розташований у Центральному парку культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка.  Пам’ятник 1891 року встановлення. Члени Комісії зауважили, що  колона  проіснувала у парку весь більшовицький і радянський період і наголосили на тому, що це, по суті,  пам’ятна колона на честь закладення парку. Комісія рекомендувала залишити визначну архітектурну пам’ятку на місці, прибрати декоративні елементи імперської символіки та змінити  назву в Державному реєстрі на «Пам’ятна колона на честь закладення парку». 

Бюст Г.М. Вакуленчука, одного з організаторів повстання матросів на броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський» у 1905 р. (ск. О. Ковальов, арх. В. Гнезділов). 
Пам’ятка розташована на Митній площі. Члени Комісії зазначили, що Григорій Вакуленчук був українцем з Житомирщини, як і, до речі, інший ватажок заколоту Панас Матюшенко. На той час на Чорноморському флоті українці складали переважну більшість (це були селяни з найближчих губерній), але серед матросів та нижчого командного складу. Вищий командний склад флоту був переважно російським та ворожим до українців. 
Як зазначив згодом Іван Багряний, «це було повстання української стихії, повстання кріпаків князя Потьомкіна, нащадків Самійла Кішки і всього українського Запорожжя». Тому  Комісія зазначила, що пам’ятник не підлягає демонтажу, легенда пов’язаних з пам’ятником подій та їх трактування в історії країни  має бути очищена від спотворення та перекручення. Написи на пам’ятнику необхідно унормувати та встановити QR-код з роз’ясненнями  істориків Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. 

Монумент, встановлений на ознаменування повстання матросів на броненосці «Потьомкін» (ск. В. Богданов). Нині пам’ятник розташований на Митній площі. 
Під час обговорення питання члени Комісії зауважили, що повсталі матроси на броненосці «Потьомкін» не були  більшовиками. Радянська влада узурпувала оцінку  тих подій, видаючи їх за  спалах революційних настроїв – перший вісник майбутньої «бурі» 1917 року. Насправді у сучасних підручниках історії України погляд на події  на броненосці «Потьомкін» суттєво змінено. Це був приклад боротьби українців проти царату та національного гноблення. Повстання на броненосці сприяло поглибленню кризи влади в російській імперії і мало для неї негативні зовнішньополітичні наслідки. Комісія також зазначила,  що монумент на сьогодні вдало розташований у сквері на Митній площі та облагороджує не зовсім доглянутий куточок міста поблизу Деволанівського узвозу, який знаходиться в стані реконструкції. Комісія рекомендувала залишити пам’ятник на місці та  унормувати написи на ньому.

Пам’ятник Іванову О.В. – голові Одеського губвиконкому (вул. Михайлівська). Пам’ятника,  як такого,  вже немає. Комісією рекомендовано виключення його  з Реєстру.

Пам’ятник Ляпунову О.М. – математику, механіку,  академіку Петербурзької академії наук (ск. В. Ломикіна). Бюст розташований у дворі Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, по вул. Пастера, 27. Вчений не брав участь у просуванні російських імперських наративів. Викладав математику, крім Одеського, ще в Харківському університеті.  Комісією рекомендовано внесення змін до відомостей в Реєстрі – «Пам’ятник Ляпунову О.М. – математику і механіку».

Пам’ятник поету О.С. Пушкіну (ск. В. Полонська, 1888 рік). 
Пам’ятник розташований на Приморському бульварі, на території об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО  відповідно до номінаційного досьє. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» не поширюється на об’єкти всесвітньої спадщини. 
Це одна з найвидатніших на території Одещини пам’яток  монументального мистецтва, становить виняткову мистецьку цінність. Комісією рекомендовано залишити його на місці.

Бюст О. Хворостіна (1887-1919), одного з керівників більшовицького підпілля в період денікінщини. Не підлягає занесенню до Держреєстру. Рекомендовано перенесення до музейного простору минулого, який буде створено.

Пам’ятник князю М.С. Воронцову (Соборна площа). 
Об’єкт становить виняткову мистецьку цінність. 
Комісія рекомендувала скоротити назву для Держреєстру – «Пам’ятник М.С. Воронцову».

Пам’ятник І.Д. Черняховському 
Іван Дмитрович Черняховський народився 29 червня 1906, с. Оксанина (нині – Уманський район, Черкаська область). Під час Другої Світової війни був командувачем 60-ї армії Воронезького, Курського, Центрального та 1-го Українського фронтів. Війська під командуванням І. Д. Черняховського вийшли до Дніпра, північніше Києва, з ходу форсували його і захопили плацдарми в районах Страхолісся, Ясногородки і на схід від Димера. У листопаді 1943 – квітні 1944 року армія брала участь в Київській наступальній (3-13 листопада 1943), Київській оборонній (13 листопада - 22 грудня 1943), Житомирсько-Бердичівській (24 грудня 1943 - 14 січня 1944), Рівненсько-Луцькій (27 січня - 11 лютого 1944) операціях. 
Комісія наголосила на тому, що українець Іван Дмитрович Черняховський був талановитим воєначальником, його діяльність суттєво вплинула на боротьбу з фашизмом. Він не очолював керівні органи радянської влади і є  одним  з небагатьох генералів, хто не заплямував себе придушенням селянських повстань. Мав орден легіону пошани США. 
Комісія рекомендувала занесення пам’ятника до Реєстру з унормуванням написів на ньому.  

Бюст Павлову І.П. – російського фізіолога (Французький бульвар, 40). На думку Комісії,  бюст підлягає занесенню до Держреєстру зі зміною назви на «Бюст Павлова І.П. – фізіолога».

Пам’ятник В.П. Чкалову 
На думку Комісії,  пам'ятка втратила предмет охорони та підлягає вилученню з Реєстру - ст. 15 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» та перенесенню до музейного простору минулого, який буде створено.

Скульптура Ф.Е. Дзержинського 
Підлягає вилученню з Реєстру та перенесенню до музейного простору минулого, який буде створено.

+ 0 -
  • 0
  • 1 188

Добавить комментарий