Реорганізація ЗВО: Чи варто об'єднувати активні університети з різними напрямками

В останні роки в Україні та світі дедалі частіше відбувається реорганізація університетів. Ідея полягає в оптимізації ресурсів, підвищенні якості освіти, а також посиленні конкурентоспроможності шляхом створення великих мультидисциплінарних університетських комплексів. Водночас об’єднання активних навчальних закладів із різними академічними профілями викликає чимало сумнівів і запитань щодо ефективності такого підходу. Чи дійсно варто об’єднувати університети, які мають різні напрямки, чи це швидше ризик, ніж користь? Про це пише сайт НАУКА І МЕТРИКА.
Унікальність – головна цінність університету
Кожен університет – це не просто освітній заклад, а своя академічна екосистема, сформована роками, а інколи й століттями. Кожен має унікальні освітні програми, методики викладання, наукові школи та традиції. Такі особливості є фундаментом репутації та конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг.

Об’єднання університетів з різними напрямками, наприклад, технічного та гуманітарного профілів, часто призводить до розмивання цих унікальних характеристик. Замість того, щоб підсилювати сильні сторони кожного закладу, об’єднання часто змушує університети йти на компроміси, втрачати фокус і розпорошувати увагу на надто широкі сфери діяльності. В результаті кожен з напрямків може втратити конкурентні переваги, які раніше забезпечували йому лідерство у своїй ніші.

Виклики та витрати
Процес об’єднання є кардинальною перебудовою системи управління, а не тільки злиттям факультетів чи кафедр. Потрібно уніфікувати внутрішні регламенти, стандарти оцінювання, системи кадрового обліку та фінансування. Це часто призводить до бюрократичних затримок і збільшення адміністративних витрат.

Крім того, об’єднання потребує значних інвестицій у модернізацію, адаптацію навчальних програм і підвищення кваліфікації викладачів. Часто ці ресурси не враховуються у початкових планах реорганізації, що ускладнює і без того непростий період інтеграції.
Культурні та психологічні бар’єри
Викладачі, студенти та адміністративний персонал – це живі учасники університетського процесу, які звикли до певного стилю роботи та внутрішньої атмосфери. Раптові зміни структури, підпорядкування новим керівникам, зміна правил і процедур викликають стрес і опір.

Психологічний дискомфорт може негативно вплинути на мотивацію і результативність як викладачів, так і студентів. Виникають внутрішні конфлікти між колективами, особливо коли різні університети мають історично різний підхід до навчання і наукової діяльності. Це особливо помітно при об’єднанні університетів з різними культурними традиціями та рівнями розвитку.

Ризики для якості освіти та наукових досліджень
Об’єднання не гарантує автоматичного підвищення якості освіти чи наукової діяльності. Часто трапляється навпаки: увага адміністрації спрямовується на організаційні питання, тоді як розвиток академічних програм і наукових проєктів відходить на другий план.

У великих університетах із нечіткою структурою часто виникають труднощі з оперативним реагуванням на нові виклики в освіті, що стає особливо критичним в умовах швидкого технологічного прогресу. Такі заклади нерідко стають надто бюрократичними, що уповільнює впровадження інновацій і створює бар’єри для налагодження тісної взаємодії між викладачами та студентами.

Об’єднання активних університетів з різними напрямками – це складний, тривалий і не завжди виправданий процес. Втрата унікальності, значні адміністративні витрати, психологічні труднощі та ризики для якості освіти свідчать про те, що реорганізація у вигляді злиття не є панацеєю для підвищення ефективності вищої освіти. Замість цього варто підтримувати розвиток співпраці та партнерства, які зберігають сильні сторони кожного університету, сприяють інноваціям і підвищують загальний рівень освіти без зайвих ризиків.